Для батьків

Поради батькам для налагодження стосунків з підлітками!

1. Ніколи не забувайте, що перед вами — майже доросла людина.
2.  Запасіться терпінням, адже через цей непростий період проходили всі батьки підростаючих дітей.
3.  Запам’ятайте, що головне ваше завдання — постаратися не зіпсувати остаточно стосунків зі своїми сином або дочкою. Мине кілька років, ваші тимчасові розбіжності втратять актуальність, і ви зможете «оновити» стосунки зі своєю дитиною як дорослою людиною.
4.  Спілкуйтеся з підлітком як із рівним собі, не підкреслюйте щохвилини його залежності від вас. Цікавтеся його думкою з найрізноманітніших питань, обговорюйте загальносімейні проблеми, радьтеся з ним.
5. Майте мужність завжди визнавати свої помилки, якщо ви не праві. Просіть вибачення у дитини, якщо (зумисне чи мимоволі) скривдили її.
6.  Залиште підлітку право вибору з питань, які стосуються його безпосередньо, але не завдають шкоди і клопоту іншим людям.
7.  Коли виникає потреба наполягти на своєму, хай ваша вимога не звучить як наказ, який не підлягає обговоренню. Обов’язково пояснюйте, чим обґрунтована ваша вимога. Обговорюйте проблему спільно, домовляйтеся, шукайте компроміси, доходьте консенсусу.
8.  Обов’язково залиште за собою право в екстремальних обставинах приймати рішення, котрі можуть стосуватися здоров’я та безпеки дитини або всієї родини. Це найкраще «оформити» у вигляді своєрідного «договору» з підлітком.
9.  Прийміть як неминучість той факт, що багато в чому підліток керуватиметься думкою і смаками своїх друзів. Це цілком нормально, якщо не ви, а саме друзі стануть для підлітка авторитетом у плані вибору зачіски, манери вдягатися, прикрас чи косметики.
10.  Змиріться, що від вас тепер багато що не залежить, перекладіть відповідальність за поведінку підлітка на нього самого.
11.  Намагайтеся довіряти своїм дітям і не робити їх громовідводом для власних страхів. Пояснюючи негідність якогось проступку, не навантажуйте свою дитину власними хворобливими проекціями на її можливе «страшне» майбутнє.
12.  Сприймайте з розумінням бажання підлітка усамітнитися у своїй кімнаті. Спокійно візьміть до відома його небажання, щоб чіпали його речі і навіть прибирали в його кімнаті. Пам’ятайте: у дитини в перехідному віці має бути своя недоторканна «зона свободи».
13.  Дайте зрозуміти своїй підростаючій дитині, що ви поважаєте її право мати від вас таємниці. Не виявляйте надмірної цікавості до її особистого життя, особливо з позиції «я — мати, я мушу все знати» або «я — батько, я повинен контролювати ситуацію».
14.  Поставтесь із повагою до першого кохання вашого сина чи дочки. Всього лише однією необережною фразою ви можете глибоко поранити душу підлітка.
15.  Контролюйте свій тон розмови з дитиною. Безневинне запитання або порада можуть спровокувати негативну реакцію підлітка, якщо у вашій інтонації він запідозрить підтекст: «Ти ще маленький, повинен слухатися», «Ти нічого не вмієш», «Вічно ти все робиш не так».
16.  Ніколи не читайте дитині нотацій, особливо з позиції «Я життя прожив (прожила), а ти слухай і вчися», «Ось я у твоєму віці».
17.  Не поводьтеся на людях із підлітком як із маленьким, не називайте його тими зменшувальними іменами, якими звикли називати вдома. Не сперечайтеся зі своєю дитиною у присутності сторонніх, не демонструйте привселюдно своєї влади над ним.
18.  Постарайтеся знайти нейтральні точки дотику з підлітком, шукайте теми, на які ви можете просто поговорити з ним. Не забувайте при нагоді похвалити його, дати зрозуміти, що дуже любите.

   Насильство в сім’ї

      Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо 
насильство або вважаємо жертвами.
Виявляється, насильство – це ще й:

           1.  Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
2.     Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
3.    Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення,  розповісти про щось;
4.   Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
5.    Ламання та знищення особистих речей;
6.    Використання брутальних слів, лайка;
7.    Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
8.    Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
9.    Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
10.Звинувачування у всіх проблемах;
11.Крити кування думок, почуттів, дій;
12.Поводження із ним/нею як із прислугою;
13.Ігнорування.


Насильством щодо дітей слід вважати:
o       Нехтування дитиною;


o       Нехтування обов’язків стосовно дитини;


o       Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;


o       Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;


o    Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;


o       Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;


o       Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;


o Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.


Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.


Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.


Чи знаєте ви що:


       Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.


       Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.


Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!


Як діти реагують на насильство в сім’ї:


       Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.


       Діти відчувають сум.


       Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.


Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?


Вони можуть:


·        Реагувати надто агресивно;


·        Не визнавати авторитетів;


·        Бути пасивними чи пригніченими;


·        Мати вигляд заляканих;


·        Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.


Пам’ятайте!


В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.


Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?


Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:


1.    Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.


2.    Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.


3.    Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.


4.    Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.


Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.


В результаті дитина:


       Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;


       Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.


У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.


Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї


1.    Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.


2.    Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.


3.    Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.


4.    Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.


Пам’ятайте!


По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.


Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.


Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.


Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.